Філологічний часопис

Дискурс: переплетіння знань, новин і фейку

Олена Грищенко — 2024-05-29

Дискурс є центром уваги лінгвістів протягом тривалого періоду. Мультидисциплінарний характер терміну «дискурс» призвів до різноманітних підходів до визначення та дослідження цього явища. Вивчення різних аспектів дискурсу значно розширює його розуміння. Для нашого розуміння дискурс охоплює такі релевантні характеристики: дискурс – це комунікація, діалог, взаємодія між комунікантами; це процес, структура, система, окремий спосіб представлення та сприйняття світу, особлива мова та світ, вираження і прояв національної ідентичності.

Дискурс передбачає знання, оскільки включає їх різні типи. Знання та новини тісно пов’язані. Вони опрацьовуються в дискурсі та за його допомогою. Будь-які експліцитні чи імпліцитні знання та новини впливають на створення та розуміння дискурсу. Правдива та фейкова інформація можуть змінювати існуючі типи знань і створювати нові, впливати на ментальні процеси і формувати нові ментальні моделі.

Мета статті – описати дискурс у його тісному зв’язку з його основними складовими – знанням, новинами та фейком.

‘Фейк’ стає лінгвістичним і дискурсивним питанням. Він пов’язаний з поняттями ‘неправди’, ‘обману’, ‘маніпуляції’. Дані корпусу про ‘фейк’ і ‘фейкові новини / фейк ньюз’ дають ширшу картину загального контексту їх репрезентації, змін і динаміки у використанні. Широкий вплив фейку на аудиторію забезпечується за допомогою ЗМІ. Стратегічний контроль знань у процесі комунікації відбувається за допомогою самих знань, відповідно, стає можливим контролювати знання, використовуючи обман та фейк. Фейкові новини – це жанр новинної інформації та новинного дискурсу, це інтегративний тип медіатексту. Основна мета фейкових новин – маніпулювати свідомістю широкої аудиторії, використовуючи несправжню інформацію. Маніпуляція передбачає використання мови для непомітного впливу на реципієнтів, заохочуючи їх приховано виконувати певні дії.

Фейк ньюз можливо вивчати в рамках різних типів дискурсу: дискурсу новин, медійного, телевізійного, маніпулятивного, політичного, дискурсу фейку та інших типів.

Таким чином, знання, новини та фейк, представлені в дискурсі та за допомогою нього дозволяють створювати ‘нові знання’, формувати розуміння аудиторією дискурсу, генерувати ментальні моделі, контролювати та обмежувати доступ до певної інформації, маніпулювати свідомістю аудиторії, трансформувати традиційні ментальні установки, пов’язані з прагненням до пошуку правди.

ЕПІТЕТИ У МОВОТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ ШКЛЯРА (ЛЕКСИКОГРАФІЧНИЙ ФОРМАТ ВИВЧЕННЯ НА МАТЕРІАЛІ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ «ХАРАКТЕРНИК»)

Інна Коломієць — 2024-05-29

У статті здійснено лексикографічну фіксацію художньо-авторської палітри засобів словесного вираження прикметних рис, ознак, властивостей зовнішньої портретистики людини, оприявлених методом суцільної вибірки із історичного роману В. Шкляра «Характерник». А також зреалізовано семантико-стилістичний підхід до вивчення наявних образних словосполук, з’ясовано лексико-граматичну типологію й художньо-естетичний вияв аналізованих утворень, які відтворюють антропоцентричний вектор художнього мислення автора крізь призму його національно-мовного світосприйняття.

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ З СОМАТИЧНИМИ КОМПОНЕНТАМИ У ПРОЗІ ГАЛИНИ ТАРАСЮК

Ірина Насмінчук — 2024-05-29

У статті досліджується специфіка функціонування фразеологічних одиниць із компонентами-соматизмами у прозовому дискурсі сучасної української літератури. Семантичні, емоційно-смислові та зображально-виражальні якості соматичних фразеологізмів, що акумулюють у собі особливості світогляду українського народу, розглядаються на матеріалі прозових творів Галини Тарасюк. У контексті аналізу прозових текстів розглядаються як загальнонародні, так і модифіковані соматичні фразеологізми, з’ясовуються їх функціонально-стилістичні якості. Простежується функціональне навантаження соматичних фразеологічних одиниць, їх роль в образотворенні та індивідуалізації персонажів художніх творів.

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ СМІХ В ІДІОСТИЛІ ГРИГОРА ТЮТЮННИКА

Олена Турчак — 2024-05-29

У статті описано процес вербалізації концепту сміх у творах Григора Тютюнника через призму лексико-семантичних і частиномовних особливостей. Проаналізовано мовні засоби, які репрезентують концепт сміх. Переважно це лексеми посмішка, усмішка, сміх, сміятися. Розглянуто семантичні особливості лексичних вербалізаторів концепту сміх з урахуванням контексту. Констатовано, що мова творів письменника синтезує вербальні та невербальні засоби. Визначено частиномовні переваги в процесі вербалізації концепту сміх.

ОБРАЗ УСМІХНЕННОГО КИТАЙЦЯ (ХІНЦЯ) В УЯВЛЕННІ УКРАЇНЦІВ 1920-Х РОКІВ (НА МАТЕРІАЛАХ ПЕРШИХ ПУБЛІКАЦІЙ «ВСЕСВІТУ» )

Наталя Черниш — 2024-05-29

У статті ставиться питання щодо особливостей відтворення образу китайця (хінця) в художньо-публіцистичному дискурсі 1920-х років на матеріалі перших випусків журналу «Всесвіт» (1925-1927). За допомогою описового методу простежуються ситуації, характеристики, особливості мовлення різних персонажів, з яких конструюється образ китайця (хінця), пов’язаний із певним жанром. Загальний образ китайця (хінця) складається через різноманітні прояви «національного» в політичній, соціальній, культурній, побутовій діяльності персонажів, представлених різними авторами журналу. Надається багато прикладів побуту та звичаїв китайців (хінців) в Україні, на Далекому Сході та в Шанхаї.

МАТЕРІАЛИ ДО «СЛОВНИКА ОЙКОНІМІВ ЧЕРКАЩИНИ»

Ірина Гонца — 2024-05-29

У статті проаналізовано ойконіми Черкащини відповідно до визначених мотивів номінації та семантики твірних основ, простежено становлення назв поселень від моменту першої фіксації в документах до наших днів. З’ясовано, що серед відонімних дериватів домінують найменування, в основах яких ужиті антропоніми різного походження, зокрема християнські імена різної структури та давні слов’янські автохтонні відапелятивні найменування, а також пізніші прізвиська та прізвища, значно рідше – давньослов’янські відкомпозитні імена. Значну групу серед відапелятивних найменувань становлять ойконіми, мотивовані номенклатурними назвами підвищень, низьких, відкритих, заболочених місць, географічними назвами природних і штучних водних басейнів, рослинного світу.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕЙЗАЖНОЇ ЛІРИКИ ЯРА СЛАВУТИЧА (НА МАТЕРІАЛІ ЦИКЛУ «ХЕРСОНСЬКІ СОНЕТИ»)

Ірина Ляшенко — 2024-05-29

У статті досліджуються особливості пейзажної лірики Яра Славутича у циклі «Херсонські сонети». Виявлено, що основним образом циклу є степ як ознака малої батьківщини ліричного героя. Вимальовується опозиція чужина-батьківщина, що є одним із провідних мотивів лірики Яра Славутича. У сонетному циклі чітко виокреслюються усі пори року, на що вказують рослинні та тваринні образи. Серед найбільш уживаних тропів поета при змалюванні пейзажу – метафора, епітети, персоніфікація, літота.

МІФОЛОГІЧНІ ОБРАЗИ В УКРАЇНСЬКОМУ ВЕСНЯНОМУ ІГРОВОМУ ФОЛЬКЛОРІ

Наталія Сивачук — 2024-05-29

Весняний обрядово-ігровий фольклор переповнений міфологічними образами. Ми звернули увагу на веснянки-ігри «Ящур», «Подоляночка», «Білоданчик», «Вербовая дощечка», «Кривий танець», «Вервиця», «Зайчик».

Гра-веснянка «Подоляночка» присвячена богині землі, її пробудженню, вона є реліктом ритуальних дій ініціального характеру. В основі гри-веснянки «Коровай» давній звичай змінювати дитяче ім’я на доросле з досягненням семирічного віку. «Ящур» містить таємничий образ володаря підземно-підводної стихії, якому колись приносили в жертву дівчат. У веснянці-грі «Білоданчик» реальний звичай віддавати дівчат і жінок у дружини водному духу. Весняні ритуальні ігри розпочинаються і закінчуються «Кривим танцем», а його хореографічний малюнок символізує триєдність поколінь, лад, гармонію. Ідею плетива, закручування енергетичних потоків презентують ігри-веснянки «Шум», Жучок», «Плетениця». «Вербовая дощечка» у народній символіці знаменує модель переходу від дівоцтва до статусу одруженої. Гра-веснянка «Зайчик» – це частина давньої шлюбної літургії, в основі якої ідея парування. Стосовно походження і значення міфоніма Зельман/Жельман розглядається декілька гіпотез.