Філологічний часопис

Значення і роль спадщини Іштвана Ковтюка в закарпатській мовознавчій науці та угорськомовній освіті

Єлизавета Барань, Аніко Берегсасі, Вільмош Газдаг — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

Іштван Ковтюк – відомий угорський мовознавець, перекладач, лексикограф, автор численних підручників для шкіл з угорською мовою навчання. У статті проаналізовано наукові здобутки І. Ковтюка, його викладацьку, організаторську та перекладацьку діяльність, а також внесок у галузі угорської та української лексикографії. Наголошено на тому, що кілька поколінь угорських школярів Закарпаття мали змогу опановувати рідну угорську мову за підручниками, укладеними Іштваном Ковтюком. Указано на те, що він відіграв важливу роль у реформуванні угорськомовної освіти в школах Закарпаття, мав заслугу в розвитку адитивного підходу в угорськомовній освіті.

Поетична Сковородиніана Придніпров’я

Валентина Біляцька — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

У статті досліджено поетичні твори письменників Придніпров’я (С. Бурлакова, О. Зайвого, В. Земляного, В. Коржа, А. Кравченка-Русіва, Н. Нікуліної, Г. Прокопенка, Г. Світличної, І. Сокульського, К. Чернишова), у яких осмислено образ Григорія Сковороди як носія свободи, носія «вільного духу» (К. Чернишов), «сина волі» (Г. Прокопенко), «волелюбної людини» (О. Зайвий). Інтерпретацію постаті «сивого любомудра» здійснено через трактування філософської теорії мудреця, пізнання; вчення про працю як необхідність, до якої покликав Бог, нагородивши талантом; через пошук шляхів істини буття; через провідні образи-символи українського Сократа: дорога, сад, душа та вислову «Світ ловив мене…».

Концепція художньої літератури у книжці «Одробини» Петра Сороки

Тарас Головань — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано концепцію художньої літератури українського письменника Петра Сороки на матеріалі книжки малої прози «Одробини» (2019). У цьому виданні автор прямо висловлює свої погляди на літературу, робить відступи, коментує творчу працю, перебіг розповіді, програмно окреслює власне розуміння художності, що створює важливий баланс між авторськими інтенціями та конкретними творами. У ширшому контексті книжка є цінним матеріалом для дослідження жанру новели в сучасній українській літературі, природи мистецтва та нинішнього розуміння художності. Сорока вважав її вершиною своєї творчості. Утім, збірка лишилася малопоміченою. Саме цим зумовлена актуальність розвідки.

Мета статті – розкрити концепцію художньої літератури у книжці «Одробини». Для досягнення мети поставлено два головні завдання: проаналізувати авторські рефлексії (1) та простежити, як реалізуються або не реалізуються інтенції автора в конкретних творах (2).

У статті прокоментовано ключову тезу автора-розповідача про те, що література має дзеркально відбивати життя, акцентовано на теологічній аргументації цього погляду на літературу (найкращий митець – Бог, бо творить реальні людські долі, завдання літератури – не вигадувати, а показати придумане Богом) та зроблено висновок, що Сорока свідомо усуває більшість складників художності, передусім – авторські вигадку і змістоутворення. Письменник залишає дещицю для виписування характерів, зображення свого часу та майстерності переказування вихоплених із життя історій. У висновку констатовано, що ті складники, які автор постулює як художні, сьогодні втратили свій статус, бо притаманні також багатьом нехудожнім жанрам або текстам, що їх використовують у нехудожніх сферах. Єдине, що залишається і що є точкою погодження щодо художності між автором і читачем, – це вказівка на жанр. Автор називає свої твори «новелами». Отже, художність «Одробин» визначається конвенційною домовленістю із читачем щодо жанрового вектора зібраних у книжці текстів і відповідним рецептивним контекстом. Новели Петра Сороки споріднені з тим мистецтвом, межі якого визначають не контури реквізиту, а завжди рухливий простір соціальної уяви. У цьому сенсі вони є новітнім, сучасним явищем.

Зроблені висновки про концепцію художньої літератури у збірці «Одробини» можуть слугувати ґрунтом для подальших досліджень творчості Петра Сороки, а також малої прози сучасних українських письменників.

Табірна жіноча проза (за «Спогадами» Надії Суровцової)

Олена Юрчук — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

У «Спогадах» Надія Суровцова рефлексує свій тюремний і табірний досвіди. Перед нами унікальний зразок жіночої літератури nonfiction, який фіксує шлях молодої жінки на Голгофу (тюрми, табори). Авторка фокусується не тільки на власних почуттях і розмислах, а й на побуті, людях, котрі були поруч, та їх історіях. Хоч не йдеться про максимальну відвертість, однак не оминає вона і специфіки жіночої тілесності в умовах ув’язнення. Шлях на «Голгофу» для Надії Суровцової – це й безупинне загартовування власного характеру, прагнення «випити чашу до дна» в нових випробуваннях.

Сміх крізь незримі світу сльози (Остап Вишня у «Щоденниках» і в бутті)

Павло Ямчук — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

У пропонованій увазі читачів розвідці окреслено декілька маловідомих нині світоглядних констант, які визначили в поетиці одного з найбільших гумористів і сатириків ХХ століття – Остапа Вишні – не лише особливий спосіб осмислення українцем трагічних реалій минулого століття, а й сам спосіб присутності і незнищенності українства в тоталітарне міжчасся. У поетико-аксіологічному вимірі Остап Вишня є прямим спадкоємцем сміхової традиції, яка походить від вітчизняних барокових полемістів – Івана Вишенського та його опонента Адама-Іпатія Потія – до філософсько-сатиричних байок Григорія Сковороди, а далі – до гумористично-сатиричної прози Миколи Гоголя та сатиричних поем Тараса Шевченка. У статті вивчається специфіка дотепер недостатньо досліджених рецепцій феномену творчості Остапа Вишні поданих його сучасниками, зосібна Миколою Хвильовим, Юрієм Смоличем. Так само унікальним джерелом актуалізації постаті Остапа Вишні є і його щоденники, які він вів у російському радянському концтаборі «Чиб’ю», ключові концепти з яких проаналізовані в цій статті. До цих провідних констант індивідуальної філософії письменника слід віднести притаманний йому християнський гуманізм (невипадково ж у 1920-ті роки Остапа Вишню українські селяни вважали своєрідною інституцією, до якої зверталися за допомогою скривджені та принижені владою численні читачі його оповідань, фейлетонів, усмішок) та пов’язані з таким християнським світоглядним гуманізмом бажання і вміння зарадити у скруті, надавати дієву практичну допомогу навіть тоді, коли самому письменникові була потрібна підтримка й допомога. Постать Остапа Вишні, під цим оглядом, отримує нетривіалізований чужими стереотипами та наративами вимір.

Вона відкривається у своїй ще неосмисленій у ХХІ столітті силі пасіонарної особистості, якою був визначний український сатирик і гуморист. Як унікальний документ, щоденники Остапа Вишні під назвою «Чиб’ю» є не лише свідченням ключових пріоритетів його іманентного світогляду, часто не декларованих, унаслідок природи і специфіки творчості, а й одним із найбільш об’єктивних свідчень про справжню сутність і характер радянської тоталітарної доби. Невипадково ж слово-символ «Чиб’ю» далеко згодом увічнив як знак тоталітарних репресій та знущань над українцями в концтаборах великий поет Василь Стус у поезії «Москва – Чиб’ю». При всіх очевидних відмінностях, саме в такому сенсі щоденники Остапа Вишні «Чиб’ю» перебувають поруч із іншими вагомими документами епохи – «Щоденниками» академіка Сергія Єфремова та «Щоденником» великого кінорежисера і письменника Олександра Довженка.

Українські та російські запозичення з професійної лексики в закарпатських угорських говорах

Вільмош Газдаг — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

Як свідчать результати чималої кількості попередніх досліджень, у мововживанні закарпатських угорців значною є кількість слів, запозичених із державної мови. Ці дослідження вказують і на те, що переважна більшість цих запозичень пов’язана з формальними сферами мововживання.

При цьому в нас недостатньо інформації про те, якою мірою проявляється вплив державної мови у внутрішній комунікації окремих професій і як унаслідок цього впливу в повсякденному спілкуванні починають уживатися зовсім незнайомі запозичення чи такі, що набули іншого значення.

У дослідженнях, що стали основою для цієї публікації, ми провели соціолінгвістичний аналіз чотирьох соціально-професійних груп із середовища закарпатських угорців, показники яких стосовно можливостей мововживання значною мірою різняться. Перша група – це мововживання закарпатських студентів, що здобувають вищу освіту угорською мовою. У їхньому випадку можливості використовувати угорську мову існують у всіх мовленнєвих сферах. При цьому вплив державної мови проявляється через державне регулювання освітнього процесу, а також через спілкування зі знайомими, які навчаються українською мовою. Друга група – це мововживання працівників сфери охорони здоров’я, рідною мовою яких є угорська. У їхньому випадку здобуття освіти за фахом можливе тільки державною мовою, а на роботі її вплив також значно інтенсивніший. Третя група – це мововживання закарпатських водіїв та автомеханіків, рідною мовою яких є угорська. У їхньому мовленні, по суті, поєднуються ті самі мовні умови, що й для працівників сфери охорони здоров’я. Четверта – це мововживання тих закарпатських чоловіків-угорців, які проходили строкову військову службу в радянській або українській арміях, де їх підготовка проходила державною мовою, а використання рідної мови через відсутність партнерів по спілкуванню не було можливим. Тож у їхньому випадку виникла специфічна ситуація, коли для них військовий сленг у його традиційному розумінні зміг функціонувати рідною мовою тільки після завершення служби у форматі спогадів.

Відображення сутності мовних одиниць в образних висловлюваннях про мову

Катерина Глуховцева, Ірина Глуховцева — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

У статті розглянуто образні висловлювання про мову, тобто лінгвістичні афоризми, що посідають важливе місце в науково-популярному філологічному дискурсі, адже саме з їхньою допомогою збагачується лексика наукового допису, спрощуються складні поняття теми. Художні засоби, використані у висловлюваннях, є своєрідним способом аргументації доказів, що демонструють механізм пізнання і пов’язані з пам’яттю, ситуативною інформацією, відображають суспільний досвід.

Способи вираження присудка в актовій книзі Житомирського гродського уряду 1611 року

Галина Гримашевич — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано способи вираження присудка в Актовій книзі Житомирського гродського уряду 1611 року. Основним джерелом для дослідження вказаного головного члена речення стала зазначена вище пам’ятка офіційно-ділового стилю початку ХVІІ ст. Саме стиль актової книги зумовив функціонування присудка здебільшого у формах минулого часу з огляду на запис судових справ про вже вчинені злочини. Метод вибірки аналізованого матеріалу та методика лінгвостатистики дали підстави констатувати, що найбільш уживаний простий дієслівний присудок (950 словоформ) у пам’ятці виражений дієсловом у формі минулого часу здебільшого доконаного виду переважно чоловічого роду, оскільки як писарі, так і скаржники в основному були особами чоловічої статі, хоча водночас зрідка зафіксовано й присудки у формах жіночого роду, множини, спорадично – теперішнього та майбутнього часу. Крім того, відзначено функціонування простих дієслівних присудків зі збереженням давніх дієслівних форм минулого часу перфекта та рідко плюсквамперфекта. Складений дієслівний присудок (66 уживань) у досліджуваних офіційно-ділових текстах традиційно складається з допоміжного дієслова в усіх часових формах й найчастіше слова повиненъ та інфінітива із суфіксом -ти. Частоту функціонування демонструє і складений іменний присудок, ужитий у пам’ятці 47 разів, із переважанням дієприкметника як основного складника цього головного члена речення здебільшого в сполученні з дієсловом-зв’язкою бути в різних часових формах. Належність пам’ятки до офіційно-ділового стилю зумовила частоту використання присудків, виражених дієслівною формою на -но, -то (149 уживань). Проаналізована система вираження присудка в Актовій книзі Житомирського гродського уряду 1611 року підтверджує загальну тенденцію функціонування цього головного члена речення в означений період староукраїнської мови в пам’ятках офіційно-ділового стилю.

Густативні найменування як фрагменти біблійної глютонії

Жанна Колоїз — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

У статті з’ясовано сутність поняття біблійна глютонія. Корпус біблійної глютонії оприявнено через номінативні одиниці ядерної та периферійної зон. Акцентовано на проблемних моментах класифікації номем периферійної зони, зокрема й з урахуванням перцептивних характеристик. Обґрунтовано доцільність використання терміносполучення густативні найменування, специфіку яких схарактеризовано крізь призму найосновніших атрибутів, використаних у перекладному тексті й адаптованих для сприйняття носія української мови.

Зміни в орфографічних принципах угорської мови на основі трьох останніх правил правопису

Золтан Кормочі, Олександра Надь, Аніко Чурман-Пушкаш — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

У першій частині статті описано, що після опублікування першого академічного положення про правопис у 1832 році були закладені принципи угорської орфографії. Доведено їхню цінність у наш час, хоч іноді їх потрібно було розширити. У 10-му виданні угорського правопису також описано принцип, що ставить під сумнів незалежність принципу спрощення, але його зміст застосовувався в інших місцях.

Проаналізовано три останні правила угорського правопису, з’ясовано, що жодних рішучих змін до принципів не було внесено. Наприклад, синтаксичний принципи угорської орфографії слова дає можливість використовувати іменники із закінченням h через подібність суфіксів: dühvel і dühhel.

У традиційному принципи угорської орфографії два позначення звука j не змінюється, а букви j і ly залишаються. У разі спрощення правопис слів ésszerű, mésszerű було змінено у 12-му виданні, щоб додати пункт, який стосується складних слів, де стверджено, що ми не спрощуємо двоскладові літери, які трапляються на межі між членами складних слів: észszerű, mészszerű, jegygyűrű. У разі власних імен правило, яке раніше застосовувалося лише до прізвищ і особових імен, поширюється на імена, тому воно вже повністю застосовується до особових імен: Bernadett + vel = Bernadett-tel.

У цьому дослідженні проаналізовано еволюцію принципів угорського правопису від положень, опублікованих у першому виданні 1832 року, до наших днів. З’ясовано, як довго принципи угорського правопису визначали правила угорського правопису. Ці принципи були присутні від самого початку і керували розвитком угорського правопису та його розвитком. Зміни не позначалися, вони лише намагалися наблизити нормативно-правові акти до вживання мови відповідно до мовного вживання епохи.

Становлення граматичних форм повнозначних частин мови в українській і польській мовах

Микола Лесюк — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

У статті «Становлення граматичних форм повнозначних частин мови в українській і польській мовах» розглянуто спільні і відмінні риси у граматичних системах цих двох споріднених мов в історичному аспекті.

Мета статті – вияснити і пояснити причини, які розрізняють ці дві граматичні системи, та показати те спільне, що єднає їх і дає підстави вважати їх близькоспорідненими.

Джерельною базою, на яку опирається автор, є численні праці українських і польських мовознавців, присвячені історії слов’янських мов.

Основні методи, використані при написанні статті, – описовий та зіставний, завдяки яким автор зміг показати велику подібність у граматичних формах основних (самостійних) частин мови і разом з тим відмінності в цих формах, які викликані тими чи іншими причинами. У статті наведені ті мовні моменти, при засвоєнні яких у студентів виникають труднощі. Це, зокрема, стосується чоловічо-особових та нечоловічо-особових форм у межах кожної повнозначної частини мови в польській мові та деякі інші питання. Звернено увагу й на окремі особливості української мови. Функціонування усіх цих граматичних форм показано в системі відмінювання іменника, прикметника, займенника, числівника та дієслова.

Висновки. Стаття може бути корисною для всіх, хто цікавиться мовою сусіднього народу.

Особливості творення прізвищ, похідних від прізвища Дід (на матеріалі прізвищ, поширених в Україні)

Юрій Прадід — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

У статті досліджено особливості творення прізвищ, похідних від прізвища Дід, поширених в Україні. Зроблено огляд наукових праць вітчизняних мовознавців про теоретичні та прикладні аспекти дослідження українських прізвищ (праці В. Горпинича, Л. Масенко, А. Поповського, Ю. Прадіда, Ю. Редька, М. Худаша, та ін.), їх лексикографічне опрацювання як загалом (В. Демченко та І. Лопушинський, А. Зосимов, Ю. Редько, та ін.), так і окремих регіонів України зокрема (Г. Аркушин, В. Горпинич, Ю. Новикова, П. Чучка, та ін.).

Побіжний огляд наукових розвідок українських учених дав підстави резюмувати, що прізвища, похідні від прізвища Дід, як, власне, й мікросистеми прізвищ «Дід» узагалі, зовсім не досліджувалася, навіть принагідно, у зв’язку з вивченням інших проблем, в українській лінгвістичній науці.

Із системи прізвищ, поширених на теренах України, виокремлено групу прізвищ, похідних від прізвища Дід, яка налічує 173 прізвища. Встановлено, що 33 із 46 прізвищ стали основою для творення 127 нових прізвищ, а від 13 прізвищ, похідних від прізвища Дід, нові прізвища не утворювалися.

Найпоширенішим прізвищем досліджуваної мікрогрупи є прізвище Діденко (19 123 носіїв), а найбільше похідних прізвищ утворено від прізвища Дідух (20 прізвищ).

Аналіз фактичного матеріалу дав підстави стверджувати, що основним способом творення прізвищ, похідних від прізвища Дід, є суфіксальний: Дідух – Діду(х/ш)-ицьк-ий, Дідин – Дідин‑ець, Діденко – Діден(к/ч)-енк-о та ін. (усього 83 прізвища). В одному випадку використано більш складну формулу – від прізвища Дід суфіксальним способом утворено прізвище Дід-енк-о, від якого також суфіксальним способом утворено прізвище Діденк-ул, а від нього суфіксальним способом – ще прізвище Діденкул-ов.

Зазначається, що найчастіше для творення нових прізвищ використовуються суфікси -ов (14 випадків), -енк- (11 випадків), -чук(-щук) (7 випадків). 44 жіночих прізвища утворено флексійним способом від основ чоловічих прізвищ: Дідушин – Дідушин-а, Дідківськ-ий – Дідківськ-а, Діденков – Діденков-а, та ін.

У статті наголошено на тому, що потребують також окремих досліджень прізвища, похідні від прізвища Дєд, подвійні прізвища, одним із компонентів яких є прізвища Дід і Дєд, та прізвища, похідні від них, рідкісні та непохідні прізвища, основою творення яких послугували прізвища Дід і Дєд, та деякі інші.

Лексико-стилістичні та структурні риси політичного звернення Володимира Зеленського до Конгресу

Антоніна Семенюк, Любов Приступа — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

Зухвала агресія з боку росії проти України змінила світовий порядок та примусила країни обирати між добром і злом, стояти осторонь чи діяти, загострила увагу на важливих для кожного цінностях. Усе це неминуче спонукає мовознавців ті дослідників суміжних дисциплін перенести свою увагу в царину політичної комунікації, де промови лідерів провідних держав відіграють першочергову роль у здійсненні впливу на свідомості мас. У цьому аспекті вибір звернення Президента України Володимира Зеленського до Конгресу матеріалом для аналізу є безумовно актуальним.

Метою дослідження є розгляд структури самої політичної промови та мовних засобів, що сприяють реалізації комунікативної мети мовця, яка полягає у спонуканні аудиторії до надання всебічної допомоги Україні в захисті та відстоюванні базових людських прав та цінностей. Застосування структурно-семантичного аналізу дало змогу виокремити три блоки у зверненні Володимира Зеленського: інтродуктивного, інформативного та заключної частини і виявити їх характерні риси. Зокрема, для інтродуктивного блоку особливістю є звернення до масового адресата з урахуванням посадових, гендерних і національних характеристик як офіційного звертання та неофіційного Friends!, що сприяє налаштуванню на теплу атмосферу. Інформативний блок реалізують п’ять підтем, кожна з яких є самостійним елементом політичної промови. На висловлення подяки Джо Байдену та американському народу за потужну підтримку України, підсилене демонстрацією відео з епізодами війни, натрапляємо в заключному блоці, що є дієвим прийомом впливу на аудиторію.

Елементи дискурсивного аналізу уможливили визначення позитивних образів Америки-захисниці, України-борця, негативного росії-агресора та виокремлення мовних засобів, що формують їх. Дієвим засобом впливу є апеляція до важливих для США історичних подій та слів Мартіна Лютера Кінга, що маркують спільність прагнень американського та українського народів. Попирання росією базових людських прав і цінностей, таких як демократія, незалежність, свобода, мир, є ключовими у промові Президента України Володимира Зеленського. Джо Байдена вважають лідером нації, лідером світу і лідером у забезпеченні миру, що є найвищою оцінкою політичного діяча. Про успішну реалізацію комунікативної мети Президентом України Володимиром Зеленським свідчить не лише вітання його промови голосними оплесками, але й потужна підтримка та реальна допомога США Україні в боротьбі з росією-агресором.

Перифрастичний образ Володимира Зеленського в публіцистично-політичному дискурсі 2021

Микола Степаненко — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

Статтю присвячено аналізу перифрастичного портрета Президента України Володимира Зеленського в обмеженому хронологійними рамками (2021 рік) публіцистично-політичному дискурсі з позицій взаємодії екстра- та інтралігвальних чинників, що є однаково важливими для різновекторної характеристики прецедентного імені й доби, яку воно репрезентує. На основі великого за обсягом фактичного матеріалу вирізнено критерії ідентифікування описових зворотів – текстових субститутів імені чинного керівника Української держави. Установлено семантичну типологію неоднорідних щодо формально-граматичної організації вторинних номінувань, з’ясовано їхній лексико-семантичний склад на рівні граматично панівного компонента і програмованого ним поширювача. Виняткову увагу приділено розкриттю конотативного потенціалу конституентів перифрастичного поля «Володимир Зеленський», інтерпретуванню маркерів меліоративності та пейоративності.

Номінації та народні вірування в родильному обряді східно- і західноподільських говірок

Тетяна Тищенко, Зоя Комарова — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано діалектні паралелі в корпусі номінацій та народних вірувань тематичної групи лексики родильного обряду західних і східних подільських говірок, які є маргінальними до ядра говору. Зауважено, що в номінації родильного обряду східно- та західноподільського ареалів подільського говору найчастотнішою є лексична номінація, виражена субстантивами і субстантивованими атрибутивами, атрибутивними узгодженими словосполученнями. Для кожної лексико-семантичної групи визначено характерні принципи номінації, зокрема найпродуктивнішими в обох досліджуваних ареалах є: ЛСГ назв жінок: дія → діячка; вік, дія → назва особи; кількість пологів → особа. ЛСГ назв дітей: дія → назва дитини; вік → назва дитини. ЛСГ назв інших учасників обрядодій: дія, обрядова функція → діяч; ранг діяча → діяч. ЛСГ назв обрядодій: дія → назва обряду.

Більшість лексем, які обслуговують родильний обряд, відомі в говірках обох ареалів, що підтверджує їх належність до подільського говору, окремі лексеми, зафіксовані в західноподільських говірках, указують на наближеність цих говірок до інших говорів південно-західного наріччя української мови.

У говірках обох досліджуваних ареалів діє майже однакова система заборон для вагітної жінки та новонародженої дитини, що виражається на синтаксичному рівні в оформленні складнопідрядних речень і використанні різних сполучників підрядності. Культурологічні тексти відображають фонетичні системи західних і східних подільських говірок.

Назви їжі та напоїв у російсько-українських перекладних словниках початку ХХ століття

Людмила Томіленко — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

У статті розглянуто особливості подання лексики на позначення їжі та напоїв у російсько-українських перекладних словниках початку ХХ ст. (1918–1933 років). Відібрано і проаналізовано всі згадані назви у трьох лексикографічних джерелах: «Словнику московсько-українському» (1918 р.) В. Дубровського, «Російсько-українському словнику» (1918 р.) С. Іваницького та Ф. Шумлянського й «Російсько-українському словнику» (1924–1933 рр.) за ред. А. Кримського та С. Єфремова. Зроблено порівняння із сучасними найменуваннями, простежено розвиток і переосмислення значень у деяких словах тощо.

Діалектизми в публіцистичних творах В. Яворівського

Лідія Хавалджи — Sat, 10 Dec 2022 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано функції діалектизмів у художній публіцистиці В. Яворівського раннього та зрілого періодів творчості, яку дослідники характеризують як глибоко філософську. Доведено, що у творах раннього періоду творчості майстерно використано стилістичний потенціал діалектизмів з метою стилізації мовлення, ідентифікації персонажів чи цілого ареалу, експресивізації висловлювання. У публіцистичних творах зрілого періоду автор зрідка вдається до вживання діалектизмів. Зазвичай їхню функцію, пов’язану з конотацією висловлення, виконують слова, поширені в усному мовленні.