Філологічний часопис

Інфінітив – другорядний член речення: відмежовуємо від присудка

Олена Дуденко, Анна Даценко, Юлія Прижбило — ср, 28 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті розглянуто синтаксичні особливості інфінітива як непрямого додатка, неузгодженого означення та обставини мети в сучасній українській літературній мові. Проаналізовано сучасні тенденції у визначенні синтаксичної ролі інфінітива й наведено критерії розмежування інфінітива у складі присудка та інфінітива – другорядного члена речення. За джерело ілюстративного матеріалу взято роман Наталії Гурницької «Мелодія кави у тональності кардамону».

Соціолінгвістичний аспект функціювання антропонімів в українському щоденниковому дискурсі ХVІІІ ст.

Володимир Кліменков — ср, 28 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті на матеріалі «Щоденника» генерального хорунжого Миколи Даниловича Ханенка (перша половина XVIII ст.) досліджено особливості функціювання антропонімів крізь призму соціолінгвістичного підходу. Метою дослідження є з’ясування взаємозв’язку між різними класами антропонімів і соціальними факторами, а також визначення, як вибір певного класу імен відображає соціальні тенденції. В основу дослідження покладено соціолінгвістичний аналіз антропонімів, що розглядає імена не як ізольовані лексичні одиниці, а як соціально марковані знаки, що віддзеркалюють суспільні процеси. Проведений аналіз дав підстави виокремити кілька основних груп антропонімів залежно від соціального статусу носія: чин, титул, посада, церковний сан, соціальна група, родинні зв’язки, професійна та військова належність. Формула антропоніма більшою мірою залежна від титулу, ніж від посади. Продуктивна структурна модель «ім’я + по батькові + прізвище» найчастіше використана для ідентифікації осіб, які обіймають високі посади або мають високі титули. Структурна модель «ім’я + номінація від імені батька + показник родинних відносин» стає менш продуктивною і засвідчена переважно для антропоідентифікації осіб, які обіймають невисокі посади. М. Ханенко активно використовує тип «андронім» (утворений від чоловічого імені, посади, діяльності чоловіка), що іноді ускладнює визначення їхньої належності до конкретної підгрупи без додаткового контексту.

Соціальний контекст має вирішальне значення для розуміння співвідношення структури власної назви та соціального статусу особи. Зокрема, у «Щоденнику» найчастіше згаданою соціальною групою є військові професії, що детерміновано суспільно-політичними процесами того часу. Відзначено посадову диференціацію в антропонімоформулах: для нижчих посад активнішими є формули «ім’я + прізвище», «прізвище», тоді як для вищих – «ім’я + по батькові + прізвище», «прізвище». Також спостережено дотримання М. Ханенком узвичаєних формул для різних етносів.

Гендерні стереотипи вроди у фразеології західноподільських говірок

Наталія Коваленко — ср, 28 тра 2025 00:00:00 +0300

Гендерні дослідження в сучасній лінгвістиці мають статус самостійного напряму та якнайповніше акцентують увагу на людині, наділеній специфічними інтелектуальними, психоемоційними, фізіологічними й іншими характеристиками. Мета статті – дослідити гендерні стереотипи вроди, краси людини у фразеології західноподільських говірок української мови на основі польових записів.

З’ясовано, що фізична краса та привабливість у фразеології Західного Поділля презентована численними фраземами з фемінними та маскулінними ознаками порівняльного типу. Визначено, що фраземи на позначення зовнішнього вигляду відображають стереотип фізичного і духовного ідеалу людини, який існує в національній свідомості українців, а гендерні дефініції фразеологізмів безпосередньо пов’язані з лексемним складом.

Лексико-граматичні маркери перехідної говірки в романі «Голос перепілки» Марії Ткачівської

Зоя Комарова — ср, 28 тра 2025 00:00:00 +0300

Статтю присвячено проблемі використання та функціювання діалектних елементів у художньому дискурсі. Досліджено мову роману «Голос перепілки» сучасної письменниці Марії Ткачівської з погляду відображення в ній діалектних рис говірки села Рожнів Косівського району Івано-Франківської області. Виокремлено й проаналізовано морфологічні, лексичні і фразеологічні риси говірки, з’ясовано конотативне значення діалектних лексем і фразем відповідно до їх контекстної реалізації в художньому творі. Визначено позанормативні елементи літературної мови, які зберігають ознаки перехідних говірок гуцульсько-буковинської групи говорів південно-західного наріччя.

Соціолінгвальні особливості фоджанського діалекту

Анастасія Копитіна, Тетяна Майбоженко — ср, 28 тра 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена критичному аналізу результатів опитування, проведеного з метою вивчення особливостей використання фоджанського діалекту італійської мови, як культурної спадщини Південної Італії. Основним завданням дослідження стало з’ясування статусу і функцій фоджанського діалекту в сучасному спілкуванні. Джерелом дослідження стали відповіді 65 респондентів, отримані в результаті цілеспрямованого опитування. Аналіз даних показав конкретні специфічні лексичні одиниці та вирази фоджанського діалекту. Виокремлено сфери у яких фоджанський діалект зберігає свою активність.

Емоційний спектр у фразеологізмах із колоронімом у румунській та французькій мовах

Емілія Ніколаєску — ср, 28 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено емоційний спектр, репрезентований у фразеологізмах із колоронімами в румунській та французькій мовах. Встановлено, що румунська та французька фразеологія активно використовує колороніми для вираження як позитивних, так і негативних емоцій людини.

З’ясовано, що фразеологізмів із негативною семантикою значно більше, ніж з позитивною, при цьому використання кольорів у фразеологізмах, що виражають емоції, є більш характерним для французької мови, а в румунській мові таке явище зустрічається рідше.

Тематична група «Назви частин тіла людини» в порівняннях з орудним відмінком як відображення українських архетипів

Олена Половинко — ср, 28 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено порівняльні конструкції з орудним відмінком, в яких використовуються назви частин тіла людини, з метою виявлення їхнього етнолінгвістичного потенціалу та ролі у відображенні українських культурних архетипів. Результати дослідження показали, що такі порівняння є носіями багатошарових культурних смислів та архетипних моделей мислення. Виявлено також обмежену кількість концептосфер донорської бази таких порівнянь і превалювання назв неістот у побудові порівняльних зворотів.

Відіменні прізвищеві назви і прізвища Рівненщини із суфіксами -ич-, -ович-, -евич-

Світлана Шийка — ср, 28 тра 2025 00:00:00 +0300

Статтю присвячено дослідженню відіменних прізвищевих назв і прізвищ історичної території Рівненської області із суфіксами -ич-, -ович-, -евич-. Проаналізовано генезу і географію поширення патронімних формантів у слов’янському мовному просторі. Відібрані для аналізу особові назви класифіковано за особливостями твірних основ, з’ясовано мотиви іменування перших носіїв, досліджено словотворчі особливості афіксів.

Деякі тенденції вживання етикетної форми WITAM! у мовленні поляків

Людмила Яковенко, Анна Безверхна, Ольга Константінова — ср, 28 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті розглянуто проблему доцільності вживання етикетної форми Witam! у офіційних та напівофіційних стосунках. Провідні польські мовознавці одностайно дотримуються думки, що цю форму може вживати особа старша чи вища рангом стосовно особи молодшої чи нижчої за службовим положенням. Пересічні носії мови усе частіше несвідомо уживають цю форму привітання у формальному та напівформальному усному й письмовому спілкуванні. При викладанні польської мови як іноземної слід враховувати цю тенденцію для вироблення навички дотримання правил мовного етикету.

Мовленнєвий вплив як потужний засіб у сучасних автентичних тестах: порівняльний аналіз

Ольга Яловенко — ср, 28 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджується сугестивне мовлення як потужний інструмент для інтерпретації складнощів ідентичності, міграції та культурного злиття. Зауважено, що таке мовлення часто торкається тем гібридності, нашарування багатьох культурних ідентичностей і напруги між різним культурним досвідом. Зазначено, що актуальність проблеми зумовлена підвищеним інтересом до функціонування сугестивного мовлення в сучасному дискурсі, яке відбувається в міжкультурних контекстах і несе нюансовані значення, які відображають різноманітне походження та історію персонажів. Новизна статті зумовлена як фактом малодослідженості творчості письменників порубіжжя, так і підвищеним інтересом до ролі сугестивного мовлення в їх творах (що часто не помічається дослідниками, оскільки основна увага зосереджена на вивченні поетики і проблематики тексту, головних та другорядних героїв тощо). Завдання статті – проаналізувати мовленнєвий вплив як потужний засіб у сучасних автентичних текстах та провести його порівняльний аналіз. Аналіз мовленнєвого впливу базується на текстах Емі Тан, Френка Чіна та Кьоко Морі.

У сучасній транскультурній літературі сугестивне мовлення функціонує як потужний наративний інструмент, який передає складність ідентичності, культурні переговори та емоційний конфлікт. Використовуючи неоднозначне, нюансоване та іноді замовчуване мовлення, сучасні автори транскультурної літератури відкривають «вікно» в емоційний та психологічний портрети своїх героїв, висвітлюючи проблеми балансування багатьох культурних ідентичностей. Роль мовленнєвого впливу в сучасному дискурсі стає більш важливим і складним явищем. Мовлення, вербальне чи невербальне, відіграє ключову роль у формуванні громадської думки, культурного сприйняття та соціальної ідентичності в сучасних суспільствах. Загалом, роль сугестивного мовлення в сучасному дискурсі є багатогранною, впливаючи на все, від національних ідеологій і соціальних рухів до особистої ідентичності та міжкультурних відносин. У літературі мова залишається потужним інструментом формування сучасного дискурсу.

Зимовий цикл календарно-обрядового фольклору уманщини в дослідженнях Хрисанфа Петровича Ящуржинського

Наталія Сивачук — ср, 28 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті йдеться про фольклористичну діяльність Хрисанфа Петровича Ящуржинського, увага зосереджується на його дослідженнях зимової календарної обрядовості Уманщини, що розгорнулася упродовж 1890 – 1913рр. і була опублікована у часописах «Київська старовина», «Сяйво». Колядки релігійно-апокрифічного змісту розглядають автором крізь призму поєднання в них апокрифів і народної творчості.

Його об’єктом зацікавлення також є моральні імперативи у текстах колядок, де підноситься культ праці, хазяйновитості. І в той же час автор розглядає залишки давніх обрядів міфічної доби у колядках, описує обряд колядування у контексті давніх вірувань, імена богів народного Олімпу.

Роль варіабельної фокалізації в романі Айріс Мердок «The Time of the Angels» («Пора янголів»)

Лілія Терещенко — ср, 28 тра 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу ролі варіабельної фокалізації в романі Айріс Мердок «Пора янголів». У романі чотири фокалізатора, що змінюються в кожному розділі. Факти і опис ситуацій подаються дозовано, створюючи ефект «свідчень», які поступово доповнюють одне одного. Зміна кута зору дає змогу прослідкувати як події роману впливають на різних героїв, змушує читачів співпереживати їм. Інформація акумулюється і зрештою постає як певний пазл, склавши який читач отримує суцільну картину і викриває разом із персонажами страшну таємницю двох «прихованих» героїв.

Застосування методики інтертекстуальної валентності при декодуванні античних назв з ознакою метаморфоз: рецепція образу Пігмаліона Б. Шоу

Олександр Черевченко — ср, 28 тра 2025 00:00:00 +0300

У статті розглядаються методичні аспекти інтертекстуальної валентності при декодуванні античних назв з ознакою метаморфоз та їх рецептивний потенціал. Предметом дослідження є інтертекстуальне тло п’єси «Пігмаліон» англійського драматурга Бернарда Шоу, художню самобутність якої визначають не лише історико-соціальні умови буржуазної Англії початку ХХ століття, характерні риси тогочасного аристократичного суспільства, а й ґенетичний зв’язок з класичними зразками світового письменства та міфології. Сама назва «Пігмаліон» стає тлом розгортання естетичної інформації, оскільки її семантика містить певний код, усталену модель поведінки головних героїв твору, що дозволяє інтерпретувати його, порівнюючи з попередніми зразками в рамках вже відомого сюжету. На відміну від класичного міфу про Пігмаліона та Галатею, автор серед ключових персонажів п’єси визначає не два, а три образи: доктора Хіггінса, полковника Піккерінга та бідної квіткарки Елізи Дулітл. Такий підхід сприяє розширенню образної сфери твору, посиленню його виражальних можливостей. На рівні сюжету п’єси чітко простежуємо міфологічну модель взаємодії головних героїв, де в ролі Пігмаліона постає доктор Хіггінс, професійна майстерність якого сприяє зовнішнім метаморфозам Елізи, передусім її мовленнєвому перевтіленню, та успішному випробуванню аристократичним середовищем. У цьому сенсі, вона втілює ключову рису міфологічної Галатеї – здатність до кардинальних позитивних змін. Проте вишуканій манері поведінки головна героїня завдячує ще й іншому персонажу – полковнику Піккерінгу, який зумів дати їй відчуття поваги до себе як до людини, тому його місія, як Пігмаліона, не менш важлива. Однак найважливішу роль у творі виконує образ бідної квіткарки, духовна чистота якої здатна змінювати інших людей, зокрема Хіггінса та Піккерінга. Подібно Пігмаліону Еліза Дулітл пробуджує в них живі, чисті, справжні почуття, саме їй, представниці іншого суспільного класу, пропонують свою дружбу ці аристократи. Демонструючи зразки високої художньої естетики, п’єса стає яскравим зразком твору інтелектуального характеру, а її інтертекстуальний потенціал сприяє розумінню та оцінці літературного твору читачем.