Вербалізація непрямої мови в епістолярному дискурсі Лесі Українки

Анотація

У статті схарактеризовано конструкції з непрямою мовою в епістолярії Лесі Українки з погляду структури синтаксичних одиниць та семантики ввідних дієслівних лексем; звернено увагу на синкретизм конструкцій із непрямою мовою, зумовлений специфікою епістолярного стилю, що вже є репрезентантом авторського мовлення, побудованого за зразком монологу, спрямованого на потребу адресата відповідно зреагувати. З’ясовано, що кількісно переважають конструкції, побудовані за зразком елементарного складнопідрядного речення зі з’ясувальною частиною або ж складного речення з кількома підрядними, що репрезентують однорідну супідрядність або послідовну підрядність. Наступну групу становлять речення-мікротексти, побудовані за схемою «текст – слова автора – непряма мова», «текст – слова автора – непряма мова – текст», «слова автора – непряма мова – текст». Із-поміж нейтральних вербативів-ввідних слів, які репрезентують живе мовлення, найбільш продуктивними є лексеми казати, думати, писати, а з-поміж імпліцитних введень – боятися і чути.