Спогад та уява в оповіданні Вадима Лесича «Інтруз»

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.31499/2415-8828.2(24).2024.317051

Ключові слова:

спогад, уява, стихія, мізерабілізм, Вадим Лесич

Анотація

У статті проаналізовано оповідання Вадима Лесича «Інтруз» (1948), що є чи не єдиним опублікованим прозовим твором поета із тих, про які відомо. Застосовано здебільшого герменевтичний підхід, а також метод аналогії. Оповідання проаналізовано в річищі поетичної творчості Вадима Лесича. Зроблено висновок, що «Інтруз» є яскравим зразком психологічного письма. У центрі уваги письменника – спогад, що становить не так відтворення пережитого, як конструювання нової реальності, адже підпорядкований уяві як стихійній зовнішній силі, що полонить людське єство та підміняє собою дійсність. Уявному спогаду письменник протиставляє згадування, що ґрунтується на пам’яті тіла та слугує життєвим дороговказом. Лесичеве трактування людини як зосередження стихійних сил, що перетворюють її на об’єкт упливу, суголосне мізерабілізму – мистецькому напряму середини ХХ століття, зокрема, творчості його чільних представників – Бернара Бюффе, Жана Карзу, Альберто Джакометті.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.

Біографія автора

Тарас Головань, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу української літератури ХХ століття та сучасного літературного процесу

##submission.downloads##

Опубліковано

2024-11-27

Як цитувати

Головань, Т. (2024). Спогад та уява в оповіданні Вадима Лесича «Інтруз». Філологічний часопис, (2(24), 115–124. https://doi.org/10.31499/2415-8828.2(24).2024.317051

Номер

Розділ

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО