Спогад та уява в оповіданні Вадима Лесича «Інтруз»
DOI:
https://doi.org/10.31499/2415-8828.2(24).2024.317051Ключові слова:
спогад, уява, стихія, мізерабілізм, Вадим ЛесичАнотація
У статті проаналізовано оповідання Вадима Лесича «Інтруз» (1948), що є чи не єдиним опублікованим прозовим твором поета із тих, про які відомо. Застосовано здебільшого герменевтичний підхід, а також метод аналогії. Оповідання проаналізовано в річищі поетичної творчості Вадима Лесича. Зроблено висновок, що «Інтруз» є яскравим зразком психологічного письма. У центрі уваги письменника – спогад, що становить не так відтворення пережитого, як конструювання нової реальності, адже підпорядкований уяві як стихійній зовнішній силі, що полонить людське єство та підміняє собою дійсність. Уявному спогаду письменник протиставляє згадування, що ґрунтується на пам’яті тіла та слугує життєвим дороговказом. Лесичеве трактування людини як зосередження стихійних сил, що перетворюють її на об’єкт упливу, суголосне мізерабілізму – мистецькому напряму середини ХХ століття, зокрема, творчості його чільних представників – Бернара Бюффе, Жана Карзу, Альберто Джакометті.
Завантаження
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2024 Тарас Головань
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.