Структурно-граматичні й семантичні особливості функціонування чужого мовлення у православних молитвах

Анотація

У статті зосереджено увагу на характеристиці молитов, одного з найбільш поширених жанрів конфесійного стилю, із погляду репрезентології, тобто функціонування чужого мовлення; описано стан лінгвістичного вивчення молитовних текстів, виокремлено конструкції з різними формами чужого мовлення, проаналізовано дієслова мовлення і мислення, які вводять елементи чужого мовлення у структуру молитви. Зокрема, у текстах молитов у словах автора або частинах складних речень, співвідносних із ними, переважають дієслова мовлення (благати, вигукнути, відповісти, говорити, казати, обіцяти, промовляти, просити, співати та ін.), достатньо продуктивними також є лексеми на позначення процесів мислення і пізнання (бажати, думати, забути, знати, зрозуміти, пам’ятати), сприймання (вислухати, чути), прикметною ознакою стало використання дієслів, семантика яких дотична до релігійної сфери (благословляти, вірувати, молити, присягати, сповідувати). Репрезентантами чужого мовлення також виступають спонукальні, питальні й окличні речення, побудовані за зразком прямої, непрямої та вільної прямої мови. На прикладі аналізу 458 молитов зроблено висновки, що молитва, уже будучи елементом чужого мовлення, у структурі містить низку відповідних конструкцій, тобто передає мовлення в мовленні.

Ключові слова: конфесійний стиль, жанр, молитва, чуже мовлення, пряма мова, непряма мова, вільна пряма мова, спонукальні, окличні, питальні речення.