Сміх крізь незримі світу сльози (Остап Вишня у «Щоденниках» і в бутті)

Анотація

У пропонованій увазі читачів розвідці окреслено декілька маловідомих нині світоглядних констант, які визначили в поетиці одного з найбільших гумористів і сатириків ХХ століття – Остапа Вишні – не лише особливий спосіб осмислення українцем трагічних реалій минулого століття, а й сам спосіб присутності і незнищенності українства в тоталітарне міжчасся. У поетико-аксіологічному вимірі Остап Вишня є прямим спадкоємцем сміхової традиції, яка походить від вітчизняних барокових полемістів – Івана Вишенського та його опонента Адама-Іпатія Потія – до філософсько-сатиричних байок Григорія Сковороди, а далі – до гумористично-сатиричної прози Миколи Гоголя та сатиричних поем Тараса Шевченка. У статті вивчається специфіка дотепер недостатньо досліджених рецепцій феномену творчості Остапа Вишні поданих його сучасниками, зосібна Миколою Хвильовим, Юрієм Смоличем. Так само унікальним джерелом актуалізації постаті Остапа Вишні є і його щоденники, які він вів у російському радянському концтаборі «Чиб’ю», ключові концепти з яких проаналізовані в цій статті. До цих провідних констант індивідуальної філософії письменника слід віднести притаманний йому християнський гуманізм (невипадково ж у 1920-ті роки Остапа Вишню українські селяни вважали своєрідною інституцією, до якої зверталися за допомогою скривджені та принижені владою численні читачі його оповідань, фейлетонів, усмішок) та пов’язані з таким християнським світоглядним гуманізмом бажання і вміння зарадити у скруті, надавати дієву практичну допомогу навіть тоді, коли самому письменникові була потрібна підтримка й допомога. Постать Остапа Вишні, під цим оглядом, отримує нетривіалізований чужими стереотипами та наративами вимір.

Вона відкривається у своїй ще неосмисленій у ХХІ столітті силі пасіонарної особистості, якою був визначний український сатирик і гуморист. Як унікальний документ, щоденники Остапа Вишні під назвою «Чиб’ю» є не лише свідченням ключових пріоритетів його іманентного світогляду, часто не декларованих, унаслідок природи і специфіки творчості, а й одним із найбільш об’єктивних свідчень про справжню сутність і характер радянської тоталітарної доби. Невипадково ж слово-символ «Чиб’ю» далеко згодом увічнив як знак тоталітарних репресій та знущань над українцями в концтаборах великий поет Василь Стус у поезії «Москва – Чиб’ю». При всіх очевидних відмінностях, саме в такому сенсі щоденники Остапа Вишні «Чиб’ю» перебувають поруч із іншими вагомими документами епохи – «Щоденниками» академіка Сергія Єфремова та «Щоденником» великого кінорежисера і письменника Олександра Довженка.