ВІДОБРАЖЕННЯ ТВЕРДОСТІ/М’ЯКОСТІ Р У ПИСЕМНИХ ПАМ’ЯТКАХ XIV – XV ст.
DOI:
https://doi.org/10.31499/2415-8828.1.2019.169400Ключові слова:
староукраїнська мова, писемна пам’ятка, приголосний, ствердіння, говірАнотація
Статтю присвячено вивченню явища ствердіння р' у староукраїнській писемній мові XIV – XV ст. Мета дослідження – на основі текстів писемних пам’яток з’ясувати особливості відображення твердості / м’якості р, обґрунтувати причини такої варіативності, визначити специфіку цього явища в українських діалектах, українській літературній мові.
Джерельна база наукової розвідки – рукописні й друковані пам’ятки офіційно-ділового стилю староукраїнської мови XIV – XV ст. та релігійного стилю церковнослов’янської мови української редакції, які репрезентують північний і південно-західний ареали українського мовного простору.
Українські грамоти XIV – XV cт. містять паралельні написання, пов’язані з виявом р: двораномъ – дворѧни(н), монастыра – монастырѧ, монастирү – монастирю, непорушно – непорюшно, писарю – писару, хотара – хотарѧ, цара – царӕ, та ін. Ареал ствердіння р' охоплює Буковину, Галичину, які й на сучасному етапі характеризуються хитаннями в континуації р' перед відповідниками *а, *ę. У богослужбових текстах, попри перевагу традиційного правопису, зафіксовано написання: гра(д)ущих, затраслосε, кесарү, Лазара, мора, назаранине, прамо, рибара та ін. Отже, у писемних пам’ятках виявлено наслідки порушення тогочасної правописної традиції, зумовленого впливом місцевої вимови. Осередок ствердіння р' у Х – ХІІ ст. – києво-поліська зона; пізніше, приблизно у XV ст., явище втрати м’якості охопило південно-західні українські терени. У літературній мові приголосний р' не було витіснено говірковим впливом.Завантаження
Посилання
Атлас української мови (1984–2001). В 3 т. Київ. Т. 1: Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі; т. 2: Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі; т. 3, ч. 1: Слобожанщина, Донеччина і суміжні землі; ч. 2: Нижня Наддніпрянщина, Причорномор’я і суміжні землі; ч. 3: Комплексні карти; ч. 4: Некартографовані матеріали.
Бевзенко, С. П. (1980). Українська діалектологія. Київ, 246 с.
Булаховський, Л. А. (1977). Вибрані праці. В 5 т. Київ, т. 2, 631 с.
Воскресенский, Г. А. (1894). Древнеславянское Евангелие. Евангелие от Марка по основным спискам четырех редакций рукописного славянского евангельского текста с разночтениями из ста восьми рукописей Евангелия ХІ – XVI вв. Москва, 403 с.
Гринчишин, Д. (1995). Четья 1489 року – видатна конфесійна пам’ятка української мови. [У:] Записки НТШ. Т. CCXXIX. Праці філологічної секції. М. Ільницький, О. Купчинський (ред.). Львів, с. 251–276.
Дзендзелівський, Й. О. (1966). Конспект лекцій з курсу української діалектології. (Вступні розділи). Ужгород, 99 с.
Жовтобрюх, М. А., Волох, О. Т., Самійленко, С. П. і Слинько, І. І. (1980). Історична граматика української мови. Київ, 319 с.
Залеський, А. М. (1977). Діалектна основа фонологічної системи сучасної української літературної мови. [В:] Українська літературна мова в її взаємодії з територіальними діалектами. Київ, с. 50–95.
Запаско, Я. П. (1995). Українська рукописна книга. Львів, 478 с.
Карпинский, М. (1888). Южнорусский Апостол XV века. [В:] Русский филологический вестник. Варшава, т. 19, с. 68–73.
Крымский, А. (1907). Украинская грамматика. Научно-практический курс сознательного изучения центральноукраинской речи, освещенный указаниями на важнейшие моменты из истории развития малорусского языка, начиная с ХІ века. Москва, т. І, вып. 1, 545 с.
Кульбакин, С. М. (1901). Отчет о занятиях в книгохранилищах Москвы и Петербурга. [В:] Сборник Отделения русского языка и словесности Императорской Академии Наук. Санкт-Петербург, т. 59, № 3, 54 с.
Любащенко, В. (2011). Церковні рукописи Галицько-Волинської Русі XII – XIV ст.: спроба узагальнення. [У:] Княжа доба: історія і культура, № 5, с. 73–115.
Мойсієнко, В. М. (2004). Акти Житомирського уряду кінця XVI – початку XVII ст. – важливе джерело вивчення тогочасної української літературно-писемної мови. [В:] Акти Житомирського гродського уряду: 1590 р., 1635 р. В. М. Мойсієнко (підгот. до вид.); В. В. Німчук (відп. ред.). Житомир, с. 5–41.
Мойсієнко, В. (2016). Історична діалектологія української мови. Північне (поліське) наріччя. Київ, 284 с.
Мойсієнко, В. М. (2013). Луцька замкова книга 1560 – 1561 рр. як відображення офіційної «руської» мови ВКЛ середини XVI ст. у її північноукраїнському варіанті. [У:] Луцька замкова книга 1560 – 1561 рр. В. М. Мойсієнко, В. В. Поліщук (підг. до вид.). Луцьк, с. 64–148.
Мойсієнко, В. М. (2006). Північне наріччя української мови в XVI – XVII ст. Фонетика. Дис. … д-ра філол. наук. 10.02.01 «Українська мова». Житомир, 563 с.
Німчук, В. В. і Яковенко, Н. М. (1991). Підкоморські книги Правобережної України кінця XVI – першої половини XVII cт. Книга Київського підкоморського суду. В. В. Німчук (відп. ред.). Київ, 344 c.
Огієнко, І. (1922). Українська Житомирська Євангелія 1571 року. Тарнів, 72 с.
Огієнко, І. (1930). Українська літературна мова XVI століття і Крехівський «Апостол» 1560 року. Варшава, т. 1–2.
Осінчук, Ю. (2012). Живомовні риси в Добриловому Євангелії 1164 року. [У:] Добрилове Євангеліє 1164 року. В. В. Німчук (відп. ред.), Ю. О. Осінчук (упоряд.). Львів, с. 11–34.
Панькевич, І. А. (1938). Українські говори Підкарпатської Русі та суміжних областей. Прага, 549 с.
Півторак, Г. П. (1988). Формування і діалектна диференціація давньоруської мови. Київ, 277 с.
Срезневский, И. И. (1867). Книга поучений Ефрема Сирина до 1288 г. [В:] Сведения и заметки о малоизвестных и неизвестных памятниках. Санкт-Петербург, т. 1, с. 37–50.
Шевельов, Ю. (2002). Історична фонологія української мови. Харків, 1054 с. + 4 мапи.
