Примусова трансформація поетики мистецтва слова в умовах утвердження та подальшого панування окупаційно-тоталітарної дегуманізації українського суспільства в УРСР (рецепція Євгена Маланюка та Олександра Довженка)

Анотація

У статті досліджено феномен буття українського мистецтва слова в умовах примусового звуження розмаїття палітри української літератури доби Розстріляного Відродження до уніфікованих штампів методу соціалістичного реалізму. Ця трансформація має світоглядним базисом загальну дегуманізацію мистецтва, примушування до зречення українських митців-мислителів від тисячолітньої духовно-філософської засадничої тріади «христоцентризм – христонаслідування – софійність». Унаслідок тиску з боку влади та сталінсько-горьківських ідеологем творчість українських письменників і поетів або була силоміць перерваною розстрілами й репресіями різного кшталту, або зазнала неприродних змін поетики й світогляду. Докладно ці процеси окреслено в «Щоденниках» Олеся Гончара. У статті приділено значну увагу аналізу філософської рецепції й концептуального осмислення вказаного проблемно-тематичного кола Євгеном Маланюком. Його праці становлять надзвичайно важливий, проте несправедливо не актуалізований в сучасному соціально-гуманітарному дискурсі й літературознавстві зосібна шар теоретичних і методологічних візій цієї трагічної доби. На прикладах компаративно-аналітичного осмислення щоденниково-творчого діаріушу О. Довженка та ідей Є. Маланюка проаналізовано названі вище аксіологічні універсалії й ціннісно-смислові парадигми.