Проблема жіночої емансипації у творах Івана Франка та Стефана Жеромського

Анотація

Жіноче питання стало одним із найактуальніших в українському та польському модернізмі межі ХІХ – ХХ століть. Акцентується увага на тому, що загалом обидві національні літератури перебували в умовах колоніального тиску в складі Російської імперії. Це дає підстави стверджувати про намагання російської літератури рустикалізувати літературний процес колонізованих націй, відтиснувши їх на маргінес європейського культурного простору. У цьому контексті жіноче питання частково нівелюється, втрачає свою гостроту, поступаючись проблематиці національно-визвольної боротьби.

Мета нашої статті – дослідити особливості авторського підходу українського письменника Івана Франка та польського прозаїка Стефана Жеромського до аналізу особливостей жіночої психології та її художнього втілення в прозі у контексті модерних віянь доби та ситуації колоніального тиску на розвиток національних літератур у Російській імперії.

У творчості українського письменника Івана Франка, на якій більш виразно позначилася філософія позитивізму і налаштованість на актуалізацію в суспільному житті проблем просвіти та національного, соціального і культурного розвою українства, акцентується увага на трансформації гендерних стереотипів і руйнуванні патріархального упослідження жінки в родині і суспільстві загалом. Однак, відстоюючи у своїх публіцистичних виступах гендерну рівність у суспільстві, у художніх текстах, він залишає питання жіночої емансипації відкритим. Загалом митець слідує за відомими стереотипами про домінування імпульсивності і меланхолії в жіночій психології. Утрачаючи захист родини і традиції, жінка неминуче прямує до моральної деградації і фізичної загибелі.

Подібний підхід спостерігаємо і в прозі поляка Стефана Жеромського. Однак унаслідок більш яскраво вираженої модерності його текстів осердям авторської обсервації стає дослідження жіночої психології, тоді як соціальні питання відходять на другий план. Національно-визвольна боротьба, питання соціального суспільного устрою стають прерогативою діяльності персонажів-чоловіків. Обидва письменники сходяться на необхідності домінування чоловічого начала над жіночими емоціями задля їхнього блага. І Стефан Жеромський, і Іван Франко залишаються в полі тяжіння старої патріархальної системи моральних цінностей, коли йдеться про гендерну рівність та емансипацію жінок.

Жіноче питання стало одним із найактуальніших в українському та польському модернізмі межі ХІХ – ХХ століть. Акцентується увага на тому, що загалом обидві національні літератури перебували в умовах колоніального тиску в складі Російської імперії. Це дає підстави стверджувати про намагання російської літератури рустикалізувати літературний процес колонізованих націй, відтиснувши їх на маргінес європейського культурного простору. У цьому контексті жіноче питання частково нівелюється, втрачає свою гостроту, поступаючись проблематиці національно-визвольної боротьби.

Мета нашої статті – дослідити особливості авторського підходу українського письменника Івана Франка та польського прозаїка Стефана Жеромського до аналізу особливостей жіночої психології та її художнього втілення в прозі у контексті модерних віянь доби та ситуації колоніального тиску на розвиток національних літератур у Російській імперії.

У творчості українського письменника Івана Франка, на якій більш виразно позначилася філософія позитивізму і налаштованість на актуалізацію в суспільному житті проблем просвіти та національного, соціального і культурного розвою українства, акцентується увага на трансформації гендерних стереотипів і руйнуванні патріархального упослідження жінки в родині і суспільстві загалом. Однак, відстоюючи у своїх публіцистичних виступах гендерну рівність у суспільстві, у художніх текстах, він залишає питання жіночої емансипації відкритим. Загалом митець слідує за відомими стереотипами про домінування імпульсивності і меланхолії в жіночій психології. Утрачаючи захист родини і традиції, жінка неминуче прямує до моральної деградації і фізичної загибелі.

Подібний підхід спостерігаємо і в прозі поляка Стефана Жеромського. Однак унаслідок більш яскраво вираженої модерності його текстів осердям авторської обсервації стає дослідження жіночої психології, тоді як соціальні питання відходять на другий план. Національно-визвольна боротьба, питання соціального суспільного устрою стають прерогативою діяльності персонажів-чоловіків. Обидва письменники сходяться на необхідності домінування чоловічого начала над жіночими емоціями задля їхнього блага. І Стефан Жеромський, і Іван Франко залишаються в полі тяжіння старої патріархальної системи моральних цінностей, коли йдеться про гендерну рівність та емансипацію жінок.