Діалог вічно живих (щоденникові записи Олександра Довженка і Євгена Сверстюка в контексті ХХ–ХХІ століть)

Анотація

У пропонованій філософсько-українознавчій, а отже – літературознавчій як складовій частині українознавства, студії розглянуто осмислення глибинних первнів трагічної історії України та українства. Окреслено константні засади духовно-інтелектуального та визначеного ним повсякчасно-буттєвого Опору в безпрецедентно жорстоких до українства тоталітарних реаліях 1930–50-х років. Феномен О. Довженка як зримого підтвердження такого українського духовно-інтелектуального й буттєвого Опору є незаперечним. Філософсько-українознавчі студії та розмисли Є. Сверстюка, у яких ґрунтовно та незаангажовано вивчено феномен Опору О. Довженка чужій українській ідентичності реальності московсько-комуністичного тоталітаризму, є цьому зримим засвідченням. Так само є прогностично-перспективними для України та українства щоденникові, іманентно вглиблені в семіосферу буття минулого й майбутнього, спогади-візії-розмисли Довженка, які вивчаються в цій студії. Довженкові щоденникові візії – «сни» часто не лише констатували українські реалії окупаційно-імперського контексту, а й світоглядно і художньо випереджували твори відомих у світі творців антиутопій таких як Джордж Орвелл із написаним 1949 року романом-антиутопією «1984». «Сон» Довженка, занотований у щоденниковому записі від 16 серпня 1945 року, є не лише прямим посиланням на класичну Шевченкову поему «Сон», у якій аксіологічна філософема «снів і сновидінь» була масштабно проявлена задовго до З. Фрейда, а є антиутопічною за своєю природою. Феномен Довженка як трансцендентального митця-мислителя, який долає кордони і минущості епох, простежується у пропонованій студії з огляду на його перспективне світоосмислення та світобачення. Ідеї Є. Сверстюка, оприявнені у виданих 2018 року щоденникових записах під промовистою назвою «Вічна туга за справжнім», не лише всеосяжно актуалізують світоглядні й поетичні універсалії О. Довженка, а й вияскравлюють їхнє значення у ще неосмисленому донині українознавчому обширі. Діалог О. Довженка і Є. Сверстюка триває, а контекстуально обумовленими репліками в цьому діалозі є, на перший погляд, несподівані констатації зі спогадів українського державотворця, історика, міністра закордонних справ доби Гетьманату Д. Дорошенка і, зовсім несподівано, – лист друга А. Толстого, автора роману «Петр Пєрвий» – А. Радіна, датований 1933 роком, у якому він свідчить, що лише участь у постановках московських театрах тоді вже напіврепресованого українського режисера Леся Курбаса здатна врятувати театральне життя Росії. Цей культурний контекст теж є потужним і досі неосмисленим універсумом тривання діалогу між вічно живими. Але так само в цьому діалозі вічно живих беруть участь Поети – митці-мислителі ХХ століття – В. Свідзінський і В. Симоненко. Їхні концептуальні візії є іманентно суголосними з повноосяжними україноцентричними і українознавчими творчими семіосферами О. Довженка та Є. Сверстюка.