Застосування методики інтертекстуальної валентності при декодуванні античних назв з ознакою метаморфоз: рецепція образу Пігмаліона Б. Шоу

Анотація

У статті розглядаються методичні аспекти інтертекстуальної валентності при декодуванні античних назв з ознакою метаморфоз та їх рецептивний потенціал. Предметом дослідження є інтертекстуальне тло п’єси «Пігмаліон» англійського драматурга Бернарда Шоу, художню самобутність якої визначають не лише історико-соціальні умови буржуазної Англії початку ХХ століття, характерні риси тогочасного аристократичного суспільства, а й ґенетичний зв’язок з класичними зразками світового письменства та міфології. Сама назва «Пігмаліон» стає тлом розгортання естетичної інформації, оскільки її семантика містить певний код, усталену модель поведінки головних героїв твору, що дозволяє інтерпретувати його, порівнюючи з попередніми зразками в рамках вже відомого сюжету. На відміну від класичного міфу про Пігмаліона та Галатею, автор серед ключових персонажів п’єси визначає не два, а три образи: доктора Хіггінса, полковника Піккерінга та бідної квіткарки Елізи Дулітл. Такий підхід сприяє розширенню образної сфери твору, посиленню його виражальних можливостей. На рівні сюжету п’єси чітко простежуємо  міфологічну модель взаємодії головних героїв, де в ролі Пігмаліона постає доктор Хіггінс, професійна майстерність якого сприяє зовнішнім метаморфозам Елізи, передусім її мовленнєвому перевтіленню, та успішному випробуванню аристократичним середовищем. У цьому сенсі, вона втілює ключову рису міфологічної Галатеї – здатність до кардинальних позитивних змін. Проте вишуканій манері поведінки головна героїня завдячує ще й іншому персонажу – полковнику Піккерінгу, який зумів дати їй відчуття поваги до себе як до людини, тому його місія, як Пігмаліона, не менш важлива. Однак найважливішу роль у творі виконує образ бідної квіткарки, духовна чистота якої здатна змінювати інших людей, зокрема Хіггінса та Піккерінга. Подібно Пігмаліону Еліза Дулітл пробуджує в них живі, чисті, справжні почуття, саме їй, представниці іншого суспільного класу, пропонують свою дружбу ці аристократи. Демонструючи зразки високої художньої естетики, п’єса стає яскравим зразком твору інтелектуального характеру, а її інтертекстуальний потенціал сприяє розумінню та оцінці літературного твору читачем.