Метафоричний код ландшафту в українській та польській мовах: від анімістичного злиття до раціональної дистанції

Анотація

У статті досліджено специфіку концептуалізації та мовної номінації ландшафту в українській та польській лінгвокультурах. Спираючись на тезу Людвіга Вітгенштайна про межі мови як межі світу, авторка аналізує мову не як дзеркало реальності, а як динамічну «сітку», що структурує навколишнє середовище у зрозумілі когнітивні категорії. Основна увага приділена розбіжностям у виборі панівних кодів: українському біоморфному анімізму та польському раціональному техноморфізму.

У статті доведено, що попри генетичну спорідненість мов, вони демонструють фундаментально різні вектори концептуалізації простору. Яскравим прикладом є опозиція «хребет» (український соматичний код) проти «łańcuch» (польський механістичний код), що відображає розрив між органіцистським і структурним типами мислення. Українська мовна система послідовно використовує біоморфні метафори, сприймаючи природу як «плоть». Натомість польська картина світу, сформована під впливом європейського Просвітництва, тяжіє до архітектурного та геометричного кодів, де ландшафт постає як впорядкована «конструкція» або об’єкт спостереження.

Авторка докладно розглядає культурно-історичні чинники, що вплинули на ці розбіжності: тривалий зв’язок українців із землею та вплив Романтизму проти латинського субстрату й раціоналізму XVIII–XIX ст. у Польщі. Окремий акцент зроблено на перекладознавчому аспекті. Обґрунтовано необхідність «когнітивної медіації», за якої перекладач має не просто замінювати лексеми, а адаптувати цілу модель світосприйняття, щоб уникнути втрати етнокультурних смислів. Дослідження соматичних та архітектурно-механістичних домінант дає змогу виробити алгоритм збереження ідіоетнічної самобутності тексту в процесі міжкультурної комунікації.