Жіноче тіло крізь призму сакрального в поезії Ґеновефи Якубовської-Фіялковської

Анотація

У тексті проаналізовано поезію Ґеновефи Якубовської-Фіялковської як відображення досвіду жіночого тіла, материнства та старості в постсекулярній перспективі, на перетині сакрального та профанного. Відправною точкою є символічна дата 1972 року – публікація збірки «Jestem baba» Анни Свіршчинської та дебют Якубовської-Фіялковської в журналі «Одра», що знаменує перелом у представленні жіночої тілесності в польській поезії. Авторка підкреслює, що сілезька поетеса не ідеалізує тіло, а описує його через фізіологію, хворобу, бруд і розпад, наближаючись до стратегії «писання тілом», на яку вказують дослідниці її творчості. Центральною категорією стає материнство як місце структурної та релігійної насильства – народження постає не як «благословенний стан», а досвід болю, ризику, примусу та біополітичної економіки, що авторка інтерпретує, зокрема, у контексті суперечок про аборти в Польщі та фігури матері як інструменту влади Церкви та держави. Поетеса оскверняє традиційні католицькі образи – Марію, дівоцтво, чудо народження, використовуючи іронію, вульгарність та образи насильства, щоб оголити тілесний вимір материнства та поставити під сумнів міф про жінку-матір як єдине джерело її гідності. В аналізі послідовно присутній теоретичний апарат фемінізму: Джудіт Батлер і перформативність статі, Наомі Вулф і «міф про красу», роздуми про старіння Сьюзан Сонтаг, категорії огиди Юлії Крістевої, а також концепції Ірігарай, Агамбена, Граффа, Ортнера чи Даукші щодо природи, насильства, афективних спільнот та осквернення. Жіночність показана як культурний конструкт, тісно пов’язаний із дисциплінуванням тіла (ритуали краси, медикалізація, релігійні настанови), але водночас як потенційне поле опору. Якубовська-Фіялковська створює альтернативну мову духовності, в якій Бог і сакральне піддаються профанації, а фігура матері переплітається з природою, смертю та еротикою, однак без їх сакралізації. Поезія стає простором відновлення тілесної суб’єктності та артикуляції маргіналізованих досвідів: старості, хвороби, домашнього насильства, негетеронормативної чи «неестетичної» сексуальності жінок. Текст доводить, що у постсекулярному світі материнство та жіноче тіло залишаються полем конфлікту між релігією, капіталізмом та індивідуальним досвідом, а творчість Якубовської-Фіялковської є радикальним голосом протесту проти цих порядків.